ІСТОРІЯ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА СРСР

Як вказувалося вище, за твердженням ряду авторів, наші південні закавказькі республіки є батьківщиною винограду. Давність виноробства у Вірменії підтверджується історичними даними.
Археологічні розкопки [12], вироблені в Араратськой долині, що входила до складу території древньої держави Урарту, дали дуже коштовні історичні матеріали. На горбі Кармір-Блур при розкопках виявлені комори для зберігання вина з укопаними в земляну підлогу великими глиняними глеками (карасами). Це говорить про те, що ще в VII ст до н.е. в місцевості, де нині знаходиться м. Єреван, жителі вирощували виноград і робили вино.
Настільки ж древню історію має виноградарство і виноробство Грузії. Відомо, що по всьому східному побережжю Чорного моря ще в VII ст до н.е. були розташовані милетские колонії: Пітіус (Піцунда), Діоськурія (Сухумі), Анакопія (Новий Афон) та інші, населення яких займалося виноградарством і виноробством. До II ст до н.е. відносяться історичні дані, які вказують на достаток винограду і вина в Горзене (Гори) і Кахетії.
Азербайджан, що географічно тяжіє до вказаних центрів і економічно у минулому тісно з ними зв’язаний, відвіку знайомий з виноградною культурою. Непрямим підтвердженням старовини місцевого виноградарства можуть служити зустрічаються до сих шор в Талише (Закатальокий район) дикі виноградні лози, що виростають без жодного відходу. Суцільні масиви цих ліз можна зустріти в багатьох районах Азербайджану: Алдамськом, Геокчайськом, Джебраїльськом, Кюрдамірськом і інших.
Можна з упевненістю сказати, що на всьому протязі тривалого історичного періоду, що охоплює не менше двох тисячоліть, вважаючи від навали скіфів на Малу Азію і до появи монголів, культура винограду і виноробство розвивалися в окремих районах сучасного Азербайджану: у низовьях Аракса, Барде, Ширвані, Шемахе, Гяндже, тобто приблизно в тих же місцевостях, де вони розвинені в даний час.
Культура винограду на Україні існує з давніх пір. Є історичні дані про те, що в південній частині України по берегах Чорного і Азовського Морея і по нижній течії Дніпра, Буга і Дністра ще в VI ст до н.е. займалися виноградарством і виноробством. Звідси в V і IV вв. до н.е. виноградарство і виноробство поширилося по всій території нинішньої Молдавії. Бессарабськие вина славилися відвіку і вивозилися далеко за межі країни – до Польщі, Угорщини. У роки загибелі французьких виноградників від філоксери бессарабские вина у великій кількості поступали на французький ринок і отримували високу оцінку споживачів.
Судячи по історичних даних, виноробство в Криму мало значний розвиток вже в кінці VI ст до н.е.
До складу РРФСР входить декілька виноробницьких районів, що різко розрізняються по кліматичних, грунтових і іншим умовам, а також і по давності культури винограду. Сюди входять Краснодарський край, Ростовська область, Ставропольський край, Чечено-ингушская і Дагестанська АССР.
До старих виноробницьких районів відноситься також південно-східна частина Ростовської області, розташована по низовьям Дона. Тут виноробство почалося з часу Петра I, який наказав розвивати виноградинки на Доні (1706 р.). Старим центром донського виноробства вважається станиця Цимлянськая.
Виноробство в південній частині Дагестану, в Дербенте, налічує декілька століть свого існування. У північній частині Дагестану виноградарство отримало розвиток значно пізніше. Промислового значення виноробство Дагестану почало набувати лише в 70-х гг, минулого століття.
Виноградарство і виноробство на р. Кубані існує порівняно недавно. Відомо, що в 1794 р. на Кубань були переселені донські козаки, які і насадили тут виноградники.
Порівняно молодими є також виноградники Мінераловодського району Ставропольського краю і Кизлярського району Дагестанської АССР. Історія виникнення виноградарства по берегу р. Терек (Кизлярський район) збігається з поселенням тут козаків (1712 р.). Виноградарство в Ставропольському краю виникло ще пізніше і відноситься до часу утворення поселень (Праськовея, Владіміровка, Кавказький і ін.) по середньому перебігу р. Куми (1780-1790 рр.). Наймолодше виноградарство- в Мінераловодськом районі. Виноградники (радгосп «Суворовський»), що знаходяться тут, посаджені в 1870 р.
Виноградарство середньоазіатських республік має свою самостійну історію. Виноградарство тут було добре розвинене за багато століть до н.е. Є сповна достовірні дані, що в 128 р. до н.е. у Фергані процвітало виноградарство.
Історичні дані і залишки прадавніх іригаційних споруд, що збереглися, в різних оазисах цих місцевостей свідчать про великий масштаб розвитку сільського господарства у віддалені часи.
Історія свідчить про те, що в древні часи виноробство було також широке поширено на території нинішньої Узбецької РСР. Вжиток вина до арабського вторгнення до Середньої Азії, тобто до VII ст н. э., не обмежувалося і не заборонялося, а, навпаки, було обов’язковим у всіх урочистих випадках і в обрядах що панувала у той час зароастровской релігії.
Археологічні розкопки показали наявність обширних, добре обладнаних для того часу виноробень.
Арабські завоювання в Середній Азії (VII-VIII вв.) внесли істотні зміни до культури винограду. З того часу тут особливе значення придбали завезені з Аравії, Індії, Ірану і інших країн Сходу столові сорти. Виноробство відійшло на друге місце, а в IX-X вв. н. э., коли насильницький встановлений іслам став пануючою релігією, виноробство прийшло до повного занепаду. Виноград споживався в свіжому вигляді і йшов на приготування родзинок, які були предметом зовнішньої торгівлі. Виноробство знов відродилося лише в XIX ст після завоювання Середньої Азії російськими військами.
У Таджицькій РСР промисловий характер виноробство приймає в 1930 р.
У Киргизії до Великої Жовтневої соціалістичної революції вино вироблялося лише в північній частині переселенцями з Бесарабії.
Наймолодше виноградарство і виноделие-в Казахської РСР; промислове значення виноробство тут почало набувати лише в 1936 р.
Виноградарство в Туркменській РСР існує з давніх часів. Асортимент виноградних ліз, укорінених тут, щепився в результаті тривалої боротьби різних сортів з суворим посушливим кліматом і несе на собі сліди впливу Ірану і Узбекистану, Не дивлячись на вельми давній розвиток тут виноградарства, виноробство в Туркменії виникло зовсім недавно. Початок промислового виноробства в Туркменії відноситься до 1922 р.
У історії розвитку виноградарства і виноробства СРСР необхідно відзначити видатну роль, яку зіграла науково-дослідна і практична діяльність Державного Никітського ботанічного саду. Починаючи з 1828 р. виноградники Никітського саду служили местомом, звідки поширювалися кращі сорти винограду у всі виноробницькі райони Росії. «Магарач», що був відділом виноградарства і виноробства Никітського саду, служив науковим центром, де розроблялися основні проблеми культури винограду і виноробства.
Никітськоє училище садівництва і виноградарства, починаючи з 40-х років минулого століття, готувало кваліфікованих майстрів, діяльність яких зробила великий вплив на розвиток виноградарства і виноробства.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції виноробницька промисловість в Росії була слабо розвинена і в основному носила кустарний характер. Асортимент виноградних вин, що вироблялися в царській Росії, був вельми обмежений. Питоме відомство і крупні виноробницькі фірми випускали невелику кількість якісних марочних вин.
Контролю за якістю вина не існувало, тому процвітала фальсифікація вина. Незрідка в місцевостях, віддалених від виноробницьких районів, випускалися портвейни і мадери, що не містили ні краплі виноградного соку.
Виробництво виноградного вина було зосереджене головним чином в південних районах країни: у Криму, на Північному Кавказі, на Доні, в Бесарабії, на Україні і в Закавказзі. У Середній Азії велика частина винограду споживалася в свіжому вигляді і перероблялася на родзинки.
В результаті першої імперіалістичної війни в Росії значно зменшилася площа виноградників і знизилася їх врожайність, сировинна база скоротилася більш ніж на одну третину. Молода Радянська держава отримала в спадок від царської Росії запущене і зруйноване виноградо-винодельческое господарство.
Почало відновленню і розвитку виноробницьких господарств належало постановою СНК РСФСР від 21 серпня 1921 р.
Низка організаційних заходів, проведених партією і урядом і направлених на впорядкування і відновлення виноробницького господарства, сприяла розширенню площ виноградників; у 1936 р. площі виноградників в Радянському Союзі збільшилися до 216 тис. га, що склало 102% в порівнянні з дореволюційним періодом.
Одночасно сталося об’єднання всієї виноробницької промисловості в Наркоматі харчової промисловості СРСР. У лютому 1936 р. спеціальною постановою уряду у ведення Наркомату харчової промисловості СРСР були передані з системи Наркомзема виноградарські радгоспи і виноробницькі заводи Анапо-новороссийского району, які з’явилися базою для виробництва Радянського шампанська, і радгоспи і заводи Криму, що склали базу для приготування високоякісних десертних вин.
Таким чином, 1936 рік є історичним роком для виноробницької промисловості, оскільки він знаменує собою різкий поворот в розвитку виноградарства і виноробства в СРСР.
З утворенням республіканських наркоматів харчової промисловості на початку 1937 р. до них перейшла вся виноробницька промисловість, що знаходилася до того часу у веденні наркоматів місцевої промисловості і наркомземов.
Завдяки невпинній турботі комуністичної партії і радянського уряду про розвиток харчової промисловості виноробницька промисловість перетворилася на крупну галузь соціалістичного господарства. Широко розвернулося будівництво виноробницьких заводів, число яких в 1940 р. досягло 193 із загальною продуктивністю 13,4 млн. дкл.
Повністю було освоєно виготовлення машин і апаратів для шампанського виробництва, а також значної кількості іншого виноробницького устаткування.
У 1937 т. була розроблена технологія Радянського шампанська і затверджені його стандартні кондиції. Будівництво шампанських заводів і інші заходи створили сприятливі умови для швидкого зростання шампанського виробництва.
У 1937 р. належало початок розробці технології марочних вин; у тому ж році були затверджені технологія і стандартні кондиції марочних вин комбінату «Массандра».
До 1 січня 1941 р. на союзних і республіканських підприємствах кількість марочних вин, що знаходилися на витримці, досягала 5 млн. дкл і випуск їх з 36 тис. дкл (1936 р.) зріс до 1 179 тис. дкл. Висока якість марочних вин була відмічена на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939-1940 рр.
Особливих успіхів виноробницька промисловість добилася в середньоазіатських радянських республіках, де в дореволюційний час виноробство знаходилося в зачатковому стані. Тут був створений абсолютно новий асортимент високоякісних, переважно десертних солодких вин. Разом з поліпшенням якості з року в рік збільшувалася і кількість вина, що випускалося. У 1940 р. було випущено 13,5 млн.дкл проти 3,9 млн. дкл в 1932 р.
У 1937 р. постановою уряду в систему Главвіно з Наркомзема СРСР була передана Кримська науково-дослідна станція по виноградарству і виноробству «Магарач».
У 1940 р. «Магарач» був перетворений у Всесоюзний науково-дослідний інститут виноробства і виноградарства.
За минулий період інститут провів ряд дослідницьких робіт, що мають велике виробниче значення, по вивченню нових сортів винограду для шампанського виробництва, за технологією десертних вин, впровадженню у виробництво знарядь для обробки грунту під виноградники і ін.
Сировинна і технічна база виноробницької промисловості Радянського Союзу значно постраждала від тимчасової окупації радянських земель фашистськими загарбниками. Відновлення зруйнованих підприємств виноробницької промисловості і виноградників почалося ще в дні Великої Вітчизняної війни у міру звільнення тимчасово окупованих районів.
Радянський уряд асигнував на відновлення пошкоджених виноградників і постраждалих виноробницьких підприємств значні засоби. Відновлення виноградників і відродження підприємств виноробницької промисловості проходило небачений швидкими темпами.
В значній мірі ліквідована проріджена виноградників; хороша обробка, добриво і відповідне збільшення навантаження куща підвищили їх врожайність. У всіх виноробницьких районах закладені нові площі виноградників.
За першу післявоєнну п’ятирічку працівники виноробницької промисловості не лише відновили довоєнний обсяг виробництва, але і перевищили його за всіма основними показниками за винятком випуску вина, унаслідок того, що значна частина його була використана на нові галузі виноробницької промисловості, що розвиваються, – виробництво Радянського шампанська і на здобуття коньячних виноматериалов.
П’ята п’ятирічка (1951 – 1955 рр.) була періодом потужного розвитку виноробницької промисловості не лише в кількісному, але і в якісному відношенні.
У 1956 р. виноробницька промисловість вступила в новий етап свого розвитку. В цілях подальшого посилення участі союзних республік в управлінні народним господарством партія і уряд постановили передати підприємства ряду галузей промисловості, у тому числі і винарем, у ведення республік.
Таким чином, в даний час управління виноробницькими підприємствами зосереджене в республіках, на території яких вони знаходяться. Всі питання, пов’язані з комплексним розвитком виноградарства і виноробства, вирішуються республіканськими організаціями.
Така перебудова забезпечує більш оперативне управління підприємствами і усуває ряд недоліків в управлінні промисловістю.
З переходом всіх виноробницьких підприємств в республіканське підпорядкування в республіках виникає ряд нових і складних завдань, від швидкого і правильного вирішення яких залежатиме подальший розвиток виноробницької промисловості.
У 1958 р. державною виноробницькою промисловістю вироблено виноградних вин 46,5 млн. дкл проти 13,5 млн.дкл в 1940 р. і відповідно плодово-ягідних вин-18,6 млн. дкл проти 8,9 млн. дкл, шампанського-33 млн. пляшок проти 4,9 млн. пляшок і коньяку-1,16 млн. дкл проти 268 тис. дкл.
Не дивлячись на зростання за останні роки площ виноградників і виробництва виноробницької продукції, по наявності виноградників і виробництву виноградних вин Радянський Союз все ще відстає від деяких країн з розвиненим виноградарством і виноробством.
За даними Міжнародного бюро вина, приведеним вище, Радянський Союз по наявності площ виноградників займає 5-е місце, по виробництву вина -7-е місце і по вжитку вина на душу населения- 16-е місце в світі.
Перед виноробницькою промисловістю Радянського Союзу коштує завдання в поточному семиріччі (1959-1965 рр.) наздогнати країни з розвиненим виноградарством і виноробством.

«Технологія вина» Українська мова

social position