Основні принципи перегонки

При перегонці вина основним продуктом, який переходить в дистилят, є етиловий спирт. Але простий перегонкою не можна отримати чистий етиловий спирт; він завжди супроводитиметься різними домішками — іншими спиртами, альдегідами, складними ефірами, летючими кислотами, які знаходиться в провині (таблиця. 28).

Залежно від температури кипіння всі домішки можна розділити на дві групи: низькокиплячі з температурою кипіння нижчі, ніж у етилового спирту, і висококиплячі з температурою кипіння вище 78,3°.
Кількість низькокиплячих домішок незначна і змінюється залежно від складу вина, що перегониться, і способу перегонки. Частина домішок, киплячих при вищій температурі, ніж етиловий спирт, складають вищі спирти. Багато хто з цих спиртів володіє різким запахом і неприємним смаком, а тому їх помітна присутність в молодих коньячних спиртах знижує якість останніх. При отриманні коньячних спиртів приймають заходи до видалення небажаних домішок, що досягається фракціонованою перегонкою.
Окрім спиртів, перегоняться також альдегіди: оцетовий, пропіловий, масляний і з вищих альдегідів — фурфурол, що виходить в процесі перегонки з пентоз.
При перегонці переходять у відгін також летючі кислоти: оцетова, молочна та інші — і складні ефіри.
З кислот найбільше значення має оцетова. При перегонці нормальних здорових вин кількість її в дистиляті буває трохи, причому частина оцетової кислоти в процесі перегонки бере участь в утворенні ефірів. Хворі вина при перегонці дають дистилят із значною кількістю оцетової кислоти, яка нерідко робить спирт абсолютно непридатним для виробництва коньяків.
З ефірів, перехідних з вина в коньячний спирт, перш за все треба вказати на уксусноетіловий ефір, кількість якого, як і оцетової кислоти, залежить від стану вина, що перегониться. При перегонці хворих вин в дистилят може перейти значну кількість уксуоноетілового ефіру, що, звичайно, несприятливо відіб’ється на смаку і ароматі коньячного спирту. Окрім уксусноетілового ефіру, в коньячний спирт переходять ті, що містяться в провині в незначних кількостях інші складні ефіри, які вельми різноманітні залежно від кислот і спиртів, що брали участь в їх освіті.
В процесі дистиляції не відбувається повного переходу цих ефірів у відгін; перегониться більш менш значна їх частина, залежно від умов дистиляції. Ефіри, перехідні у відгін, можуть також утворитися при нагріванні в процесі дистиляції, а з іншого боку, ефіри, що знаходяться в провині, в тих же умовах можуть руйнуватися в результаті гідролізу (обмилення).
Перегонка вина для отримання коньячного спирту починається незабаром після закінчення сезону виноробства і продовжується не довше, ніж до 1 травня наступного за урожаєм року. Зазвичай після зняття вина з дріжджового осаду, не чекаючи повного освітлення, приступають до його дистиляції.
Відмінність в отриманні коньячних спиртів і етилового ректифікованого спирту полягає в тому, що при виробництві ректифікованого спирту прагнуть, по можливості, повністю його очистити від летючих домішок. У коньячному виробництві, навпаки, приймають заходи, щоб зберегти частину цих домішок (у середньому погоні), оскільки вони обумовлюють розвиток при витримці спиртів особливих характерних для них аромату і смаку коньяку.
Тому процес дистиляції коньячних віноматеріалов і сирого коньячного спирту, що підкоряється загальним законом дистиляції, вимагає від коньячного майстра особливого підходу і уміння направляти його в бажану сторону для отримання такого дистиляту, який містив би певні домішки і при витримці міг би розвинути специфічні якості, властиві коньячним спиртам.
Процес перегонки (дистиляції) рідких сумішей заснований на тому, що рідини, складові суміш, володіють різною летючістю, тобто при одній і тій же температурі володіють різною пружністю пари.
Унаслідок відмінності пружності пари рідин, складових суміш, склад пари і, отже, склад рідини, що виходить при конденсації цієї пари, відрізнятиметься від складу початкової суміші, що перегониться; у парі більш летючого компоненту міститиметься більше, ніж в рідині, що перегониться.
У своєму простому вигляді перегонка схожа з процесом випаровування, проте між ними є істотна різниця. При випаровуванні мають справу з розчинами, що складаються з летючого розчинника і нелеткої розчиненої твердої речовини. В результаті випаровування віддаляється частина розчинника і підвищується концентрація розчину, причому залишок, що не перетворився на пару, є кінцевим продуктом процесу випаровування.
При дистиляції мають справу з розчинами, у яких і розчинник, і розчинена речовина володіють летючістю, унаслідок чого при випаровуванні таких розчинів в пару перетворюється одночасно і розчинник, і розчинена речовина в кількостях, відповідних їх летючості. В результаті перегонки виходить повне або часткове розділення розчину на складові його компоненти.
Між рідиною (сумішшю) і парою над нею в закритій судині встановлюється рухома фазова рівновага: унаслідок теплового руху молекул з рідини в паровий простір в одиницю часу переходить стільки ж молекул, скільки переходить назад з пари в рідину.
З вина, що містить воду, спирт, летючі ароматичні речовини і ін., дистиляція відокремлює в більш менш чистому вигляді спирт різної фортеці.
Якщо вино піддають перегонці, то пари завжди багатше спиртом, чим кипляче вино, тому що спирт більш летуч, ніж вода. У практиці перегонки вина спостерігається, що коли вино на половину випарується, то весь спирт з нього випаровується. В цьому випадку можливо сконденсувати і зібрати в продуктах перегонки, що мають половинний об’єм в порівнянні з узятою рідиною, вся кількість спирту, що містився в рідині. Повторюючи ту ж операцію з отриманим конденсатом до повного випаровування спирту, отримують ту ж кількість спирту в ще меншому об’ємі, тобто він буде більш концентрованим. Таким чином, можна відокремити спирт від води до межі, залежної від пристрою вживаного апарату, і отримати спирт високої фортеці.
Фортецею водно-спиртового розчину (етилового спирту) називається процентний вміст безводого спирту в даному розчині. Фортецю виражають у вагових відсотках, що показують ваговий зміст спирту (у грамі) в 100 грамів розчину, або в об’ємних відсотках, що показують об’ємний зміст спирту (у мл) в 100 мл розчину. Значно рідше удаються до вимірювання змісту грамів спирту в 100 мл розчину (концентраційні відсотки). Об’єм розчину змінюється залежно від температури. Тому фортеця водно-спиртового розчину в об’ємних відсотках відноситься до однієї температури, званої нормальної.
ГОСТ 3639-50 «Розчинів водно-спиртових. Методика визначення фортеці» передбачає, що фортеця водно-спиртового розчину виражається в об’ємних відсотках при нормальній температурі +20°. Об’єм водно-спиртового розчину виражається в літрах при температурі розчину +20°. Звідси витікає, що в 100 л водно-спиртового розчину фортецею, наприклад, 45% про. при 20° міститься 45 л безводого спирту. Етиловий спирт кипить при температурі 78,3° (при тиску 760 мм рт. ст.), а температура кипіння суміші води із спиртом тим більше наближається до температури кипіння води (100°), чим більше її відносний вміст в суміші. Оскільки етиловий спирт випаровується швидше, ніж вода, то суміш, що перегониться, по своєму складу поступово наближається до води.
Для характеристики процесу перегонки особливе значення має співвідношення між змістом спирту у водно-спиртових сумішах, точкою кипіння цих сумішей і змістом спирту в парах, що виділяються при кипінні. У таблиці. 29 приводяться фортеці дистиляту, отриманого одноразовою перегонкою водно-спиртової суміші відомої фортеці.

табліца фортеці дістіллята

З таблиці. 29 видно, що із збільшенням змісту спирту в рідині, що перегониться, його концентрація в парах, що виділяються з неї, відносно збільшується і відповідно зменшується ступінь зміцнення, що досягається, — коефіцієнта зміцнення, який з підвищенням фортеці належній перегонці рідини безперервно зменшується.
Залежно від режиму (типу вживаного апарату) при перегонці вина співвідношення змісту спирту в киплячому вині і конденсованих парах на вогняних кубових апаратах і парових, працюючих по методу подвійної перегонки, по дослідженнях Фальковіч, змінюється таким чином (таблиця. 30).

Ці дані ще раз підтверджують, що при поступовому падінні змісту спирту в провині воно утворюватиме пари все більш і більш бідні спиртом.
Підлягає спеціальному розгляду питання про поведінку летючих домішок етилового спирту, що полягають в провині, в процесі перегонки.
Припущення, що порядок переходу летючих домішок у відгін пов’язаний лише з температурою кипіння, має бути рішуче знехтуване. Встановлено, що процес очищення етилового спирту від домішок обумовлений ступенем розчинення цих домішок у водно-спиртових розчинах. Можливість відділення домішок в процесі перегонки залежить від коефіцієнта ректифікації даної домішки, який є відношенням коефіцієнта випаровування домішки до коефіцієнта випаровування етилового спирту.

У таблиці. 31 приведені значення коефіцієнтів ректифікації (по Фертману) для деяких основних домішок етилового спирту, а на мал. 178 вони дані графічно.

коеффіциенти реактівациі деяких домішок етилового спірта

Коли коефіцієнт ректифікації більше одиниці, домішка стає головною, коли менше одиниці — хвостовий. Таким чином, чи стане в тому або іншому апараті, наприклад, сивушне масло головним або хвостовим погоном, залежатиме від коефіцієнта ректифікації ізоамілового спирту — головної складової частини сивушного масла.
Коефіцієнти ректифікації неоднакові для різних домішок при одному і тому ж вмісті етилового спирту в суміші, що перегониться. Коефіцієнт ректифікації однієї і тієї ж домішки змінюється при різній фортеці спирту. Таким чином, одні і ті ж летючі домішки, залежно від вмісту етилового спирту в рідині, що перегониться, можуть бути головними або хвостовими погонами. Так, наприклад, якщо етиловий спирт в рідині, що перегониться, стримається в кількості не більше 42% про., то ізоаміловий спирт, що є основною складовою частиною сивушного масла, випаровується швидше етилового. Якщо ж вміст етилового спирту в рідині, що перегониться, перевищує 42% про., то ізоаміловий спирт по відношенню до нього буде хвостовим погоном.

«Технологія вина» Українська мова

social position